Отже, представимо сім’ю із двох батьків та чотирьох-п’яти дітей. Якою має бути площа житла для комфортного проживання такої родини?
Відправна точка – правильне житло
Мої міркування та подальші висновки виходять із цілком конкретної і зрозуміло описуваної відправної точки. Я назву її так: Правильне житло.
Правильним я називатиму таке житло, в якому може комфортно проживати ПОВНА сім’я.
Повна сім’я, з демографічного погляду, це сім’я, у якій батьки виховують ЯК МІНІМУМ трьох дітей. Але це щонайменше. А на мінімум орієнтуватись ми не будемо, бо, погодьтеся, це було б неправильно. А виходитимемо з того, що у повній сім’ї виховується чотири чи навіть п’ять дітей. Цю кількість і візьмемо за орієнтир, хоча зрозуміло, що є й багатодітніші сім’ї. Але для таких сімей всі подальші міркування ще актуальніші та переконливіші.
Отже, представимо сім’ю із двох батьків та чотирьох-п’яти дітей. Якою має бути площа житла для комфортного проживання такої родини? Спальня для батьків, дві дитячі кімнати, простора зала-студія, два санвузли. Один з санвузлів повинен бути великим, тому що прання-сушіння білизни в такій родині буде багато Або, в ідеалі, окрема пральня Ну, передпокій, зрозуміло, теж бажано не дуже тісна. Обов’язково місце для зберігання господарського начиння, габаритних іграшок, інструменту, предметів хобі тощо. Тобто, за найскромнішими підрахунками, це не менше 100 кв.м.
Уявили?
Але ходімо далі. Ось виросли діти, роз’їхалися. Це неминуче. Навіщо двом батькам, що залишилися, така житлоплоща? Звичайно, можна просто продати велике та купити вже маленьке житло, проживаючи «вік дожиття» окремо від улюблених дітей та онуків. Але правильний варіант – це коли хтось один/одна з дітей, що подорослішали, залишається, створює сім’ю і живе разом з батьками, які вже як дідусь і бабуся допомагають ростити і виховувати дітей своїх дітей. А значить, у тому будинку, площу якого ми до цього представляли, додається ще одна кімната.
Ну і, нарешті, згадаємо наш «резерв» – сім’ї з шістьма і більше дітьми. Їм на 100 кв.м буде тісно, тут і сперечатися нема з чим.
До чого я веду ці міркування? Та до того, що у сучасних міських багатоповерхівках правильного житла немає. Його не будують через не підйомну, для середньої сім’ї, вартість такого житла. Але навіть якщо припустити, що сім’я, яка виховує чотирьох і більше дітей (хоча в нормі, нагадую, такими має бути більшість сімей), змогла дуже сильно напружитися, стиснути зуби, затягнути пояси і придбати в іпотеку 100-метрову квартиру в новобудові. вона не отримає житла належної якості.
Йдеться, звичайно, не про якість будівельних робіт. Воно може бути цілком гідним. Мова про інше.
Архітектура сучасних «житлових комплексів» не передбачає просторих дворових територій із повноцінними майданчиками для рухливих ігор, обов’язкових для нормального фізичного розвитку дітей.
Надмірна концентрація автомобілів у сукупності з мізерною кількістю зелених насаджень не дає жодних підстав вважати повітря у таких «житлових комплексах» безпечним для здоров’я. Відносним винятком вважатимуться наявність поблизу лісового масиву, але зустрічається дедалі рідше. Набагато найпоширенішим є варіант близькості промислових підприємств чи жвавих автотрас.
До цих двох факторів можна додати підвищений ризик вірусних захворювань через надмірну концентрацію людей.
Безперечно – архітектуру містобудування треба докорінно переглядати і змінювати. Але, по-перше, це справа не одного року і навіть, наважуюся, не одного десятиліття. По-друге, окрема сім’я може вирішити завдання набуття правильного житла, не чекаючи таких тектонічних системних реформ.
Вихід – малоповерховий заміський будинок.
