Колядки – це одна з найбільш відомих та популярних традицій української культури. Це своєрідні пісні, які співаються під час Різдва та Нового року. Колядки мають давню історію, яка починається ще з княжих часів. У минулому колядки супроводжувалися різноманітними обрядами, а сьогодні вони є невід’ємною частиною святкування Різдва та Нового року. У цій статті ми розглянемо історію колядок, традиції колядування, старі колядки з княжих часів та їхні тексти.

Історія колядок: які колядки співали в княжі часи та як вони змінювалися з часом

Колядки – це величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, які походять з глибокої давнини. За часів князівства колядки були язичницькими піснями, з якими Православна Церква спочатку вела без успішну боротьбу, забороняла їх. Однак дуже стійкими виявились в Україні обряди Коляди, багато в чому позначені рисами язичницьких вірувань, що нагадують як про вшанування новонародженого сонця, так і про культ предків. У цій статті ми надамо старі колядки тих часів, можливо щось вам припаде до душі.

Згодом, із запровадженням на Русі християнської релігії як державної (так зване “хрещення Русі”) обряд колядування був пристосований до святкування Різдва Христового. Священики й ченці створили нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. У колядках, за традицією, вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину.

Колядування поєднувалось із відповідною театралізованою виставою, танцями, музикою. Зараз колядки є невід’ємною частиною святкування Різдва та Нового року. 

Традиції колядування: які обряди супроводжували старі колядки в минулому та як вони збереглися до наших днів

Колядування – це давній звичай, який поєднує в собі пісенні величання, побажання, ритуальні ігри та театралізовані дійства. Колядування має свої корені в язичницькій епосі, коли люди вітали народження нового сонця після зимового сонцестояння.

З прийняттям християнства колядування набуло нового змісту, пов’язаного з народженням Ісуса Христа. Колядування відбувається з 25 грудня по 19 січня, коли гурти молоді, дітей або чоловіків ходять по хатах, виконуючи колядки та щедрівки, які відображають життя, звичаї, віру та надії українського народу.

Колядування супроводжується різними обрядами, які мають символічне значення. Один із них – це виготовлення та носіння зірки, яка символізує звізду Вифлеємську, що вказувала путь до вертепу.

  1. Зірка зроблена з паперу, тканини, дерева або металу, прикрашена кольоровими стрічками, паперовими квітами, дзеркальцями, перлинами та іншими прикрасами.
  2. У центрі зірки зазвичай зображено образ Діви Марії з маленьким Ісусом або сцену Різдва.
  3. Зірка прикріплюється до довгої палиці, яку тримає один із колядників.
  4. Зірка обертається, коли колядники співають, створюючи святковий настрій.

Інший обряд, який супроводжує колядування, – це виготовлення та носіння дідуха. Дідух – це сноп з жита, пшениці або вівса, який збирають на полі перед Різдвом. Дідух символізує родового духа, благословення, достаток та плодючість.

Дідух приносять до хати на Святий вечір, ставлять на покуті або біля ікони, прикрашають стрічками, паперовими квітами, яблуками, горіхами, цукерками та свічками. Дідух залишається в хаті до Водохреща, коли його виносять на подвір’я, спалюють або розкидають по полю.

Театралізація колядувань

Колядування також супроводжується театралізованими дійствами, які відтворюють різні сюжети з народного життя, історії, казок, легенд. Один із найпоширеніших – це вертеп, який показує сцени Різдва, втечі святої родини в Єгипет, різання немовлят царем Іродом, зустріч трьох царів з Ісусом.

Фото взято з: ВСВІТІ

Вертеп – це рухома сцена, яка складається з двох ярусів:

  1. верхнього, де розташовані фігурки або ляльки, що зображують біблійних персонажів;
  2. нижнього, де грають живі актори, що виконують ролі пастухів, циган, жидів, дияволів, турків, козаків, москалів тощо.

Вертеп пересувається від хати до хати, де колядники співають пісні, а актори говорять речитативи, жартують, танцюють, борються, влаштовують суди та виконують інші дії.

Читайте також: Традиції села: як зберегти та просунути українську культуру в сучасному світі

Колядування – це не тільки звичай, а й мистецтво, яке відображає духовну культуру українського народу. Колядки та щедрівки – це скарбниця народної поезії, яка висловлює почуття, думки, прагнення, віру та надію українців.

Колядування збереглося до наших днів завдяки традиціям, які передавалися з покоління в покоління, а також завдяки творчості сучасних митців, які аранжують, записують, виконують та популяризують колядки та щедрівки.

Старі колядки

Фото: Локальна історія

А в полі, в полі й у виноколі

А в полі, в полі й у виноколі,
Стоять намети з білого шовку.
А в тих наметах все столи стоять.
Все столи стоять позастилані,
Позастилані все килимами. 

А на столах все кубки стоять,
Все кубки стоять понаповняні.
По-за столами все пани сидять.
Меж Тими панами красний паничу,
Красний паничу, пане Іване.

Перед паничем вірнії слуги,
Просяться вони у Невір-землю:

„Пусти нас, пане, у Невір-землю!
Пустимо стрілку, як грім по небу.
Пустимось кіньми як дрібен дощик.
Блиснемо шаблями, як сонце в хмарі!”

Читайте також: Розважальний репертуар на Різдво: найвеселіші колядки для дорослих

Щедрівка, згадує про облогу города

Ой, славен, славен красний Микола. А чим же ти прославився?
Що із вечора коня осідлав, А вже к світові під Царів град став.
Ой, як б’є, та й б’є на Царів город, Цар ся дивує, хто то воює.
А міщани ходять, все раду радять, Що тому вояці за дари дати?

Вивели йому коня в наряді: Він коня прийняв не подякував,
Не подякував, шапочки не зняв, Шапочки не зняв, не поклонився,
Не поклонився, не покорився. Ой, як б’є, та й б’є на Царів город.
Цар ся дивує, хто то воює, Міщане ходять, все раду радять,

Що тому вояці за дари дати? Винесли ж йому півмисок злота,
Він злото узяв – не подякував, Не подякував, шапочки не зняв,
Не поклонився й не покорився. Ой, як б’є, та й б’є на Царів город,
Цар ся дивує, хто то воює, Міщане ходять, все раду радять,

Що тому паняті за дари дати? Вивели ж йому панну в короні.
Він панну узяв та й подякував, Та й под подякував, шапочку ізняв,
Шапочку ізняв ще й поклонився, Ще й поклонився і покорився.

Ой, у садоньку павоньки ходять

Ой, у садоньку павоньки ходять, ой, дай, Боже!
Павоньки ходять, пірячко ронять, ой, дай, Боже!
Ходить за ними красна дівчина, ой, дай, Боже!
Віночок плете, на голову кладе, ой, дай, Боже!

Та схопилися буйні вітрове, ой, дай, Боже!
Буйні вітрове, шайні дощове, ой, дай, Боже!
Та й схопили павяний вінок, ой, дай, Боже!
Занесли його на тихий Дунай, ой, дай, Боже!
Та надійшли туди три риболови, ой, дай, Боже!

Три риболови, панські синове, ой, дай, Боже!
Чи не стрічали павяний вінок, ой, дай, Боже!
Хоч стрічали та не знали, ой, дай, Боже!
А що нам буде за переємець, ой, дай, Боже!

Одному буде хустка шовкова, ой, дай, Боже!
Другому буде золотий перстень, ой, дай, Боже!
Третьому буде сама молода, ой, дай, Боже!
Сама молода, як ягода, ой, дай, Боже!

Заграно, забубняно а в княжім домі рано

Заграно, забубняно а в княжім домі рано,
А збирайтеся, зїажайтеся, бо ми поїдемо та поїдемо,
Бо ми поїдемо та поїдемо до славного міста.
Бо ми виб’ємо та вишибемо камяну стінку,

А візьмемо та привеземо та Івасеві жінку,
Не гнівайтеся, тестю! Не у мнозі зять їде,
Не багато бояр везе Та сто коней верхових да сімсот возових.

Ой, по під гору, по під зелену

Ой, по під гору, по під зелену,
Гой, дай, Боже!
Ой, долом, долом, та суходолом
Ой, ішло військо, аж землі тяжко,

А попереду коником грає,
Коником грає, мечем махає.
Цар сі питає: чий то син грає?
Ой, служки кажуть: наш то пан їде,
А ненька каже: мій то син грає.

По чім ти, ненько, його спізнаєш?
Пізнаю його по кониченьку,
По кониченьку, по кошуленьці.
На нім шапочка, як мак дрібненька,

На нім кошуля, як сніг біленька,
Як сніг біленька, як лист тоненька,
Де ж вона прана? В краю Дунаю.
Де вона кручена? В коня в копитах.

Де вона сушена? В тура на розі.
Де вона тачана? В Львові на столі.
Де вона брана? В неньки в коморі,
В неньки в коморі, при ясній зорі.

Ішли молодці рано з церківці, ой, дай, Боже!

Ішли молодці рано з церківці, ой, дай, Боже!
Ой, ішли, ішли, раду радили,
Раду радили не однакую,
Не однакую, а троякую:

“Ой, ходімо ж ми до ковальчика,
До ковальчика, до золотника,
Покуймо ж собі мідяні човна,
Мідяні човна, золоті весла.

Ой, пустимо ж ся на тихий Дунай,
Долів Дунаєм під Царегород.
Ой, чуємо там доброго пана,
Що платить добре за служеньку:

Ой, дає на рік по сто червоних,
По сто червоних, по коникові,
По коникові та й по шабельці,
Та й по шабельці, по парі сукон,

По парі сукон, та й по шапочці,
Та й по шапочці, та й по пан-ночці.

Ой, рано, рано кури запіли Святий вечір

Ой, рано, рано кури запіли Святий вечір.
А ще раніше пан Н-ко встав,
Лучком забрязчав, Братів пробуджав:
„Да вставайте, браття, коні сідлайте,
Коні сідлайте, хорти скликайте.

Да поїдем в чистеє поле на прогуляння, на розглядання.
Да найдемо, браття, куну в дереві, дівку в теремі
От се вам, браття, – куна в дереві, а мені, браття, дівка в теремі.

Ой, нема дома господаренька Ой, лелія!

Ой, нема дома господаренька Ой, лелія
Господаренька на імя Василя,
Поїхав же він до Судомира.
Чом там поїхав? Суди судити.

Що ж йому дано за тоті суди?
Ой, дано ж йому та три селечка:
А в одному селі – старії люди,
А в другім селі – все парубочки,

А в третім селі – все дівочки.
Старими людьми село порадне,
Парубочками село горіжне,
А дівочками село веселе.

Ой, рано, рано куроньки піли, ой, дай, Боже!

Ой, рано, рано куроньки піли, ой, дай, Боже!
Ой, ще раньше наш панок устав,
Ой, устав, устав, три свічі зсукав.
При одній свічі личенько вмивав,

При другій свічі шатоньки вбирав,
При третій свічі коника сідлав.
Ой, сідлав, сідлав, в поле виїзджав,
В поле виїзджав, з конем розмовляв:

„Ти, коню сивий, будь мі щасливий,
Будь мі щасливий на три дорозі,
На три дорозі, та у три землі:
Одна дорога та у Волоськую,
Друга дорога та в Московсь-кую,
Третя дорога – та в Турецькую.

З Волощини йде – волики веде,
З Московщини йде – грошики несе,
З Туреччини йде – коники веде.
Ой, воликами на хліб робити,
А грошиками війську платити,
А кониками з військом їх бити.

Висновок

Старі колядки – це наше життя, яке ми живемо з вдячністю, з гідністю, з любов’ю.

Якщо ви відчули це, якщо ви згодні з цим, якщо ви пишаєтеся цим, то поділіться цим текстом зі своїми друзями, зі своєю родиною, зі своїми знайомими. Нехай колядки лунають у кожній хаті, у кожному серці, у кожній душі. Нехай колядки змінюють наш світ на краще. Нехай колядки живуть вічно.

Найголовніше в нашому Telegram - для тих, хто поспішає

Категорія в:

Позначка: