Єдиний у світі музей строобрядництва розташований у Білій Криниці Чернівецької області. З кінця ХVІІІ століття і до наших днів село вважається центром поселення старовірів на Буковині. Біла Криниця що воно таке?
Успенський собор – архітектурне диво
Їхати з Чернівців до Білої Криниці близько двох годин. Село розташоване за три кілометри від кордону з Румунією. До нього веде ґрунтова дорога, яка добряче виморює.
На горизонті з’являється неймовірної краси собор, який нагадує храм Василя Блаженного в центрі Москви. Звідки таке архітектурне диво в цій глушині? На це питання одразу відповідає мешканка села 34-річна Оксана Дядюшка, вона ж директор музею старообрядництва, яка зустрічає нас неподалік храму.
– Успенський собор будували з 1900 по 1908 роки на гроші московських купців Гліба і Ольги Овсяннікових. У них сталася трагедія в родині: син Олександр покінчив життя самогубством. У Білій Криниці була старообрядницька митрополія. Подружжя вірило, що це найсвятіше місце. І вони віддали всі статки на будівництво храму, для того щоб старовіри відмолили гріхи їхнього сина. Витратили неймовірну суму – 500 тисяч карбованців золотом.
Матеріали на будівництво завозили з Москви, звідти й різьблений позолочений іконостас, а дерев’яні ікони – це роботи володимирських і новгородських майстрів. Товщина стін храму – 1,20 метра. Ось чому він вистояв у часи другої світової війни. Замінили лише вікна – раніше тут були кольорові вітражі.
Оксана Дядюшка каже, що в Білій Криниці також розташовувався чоловічий монастир, де була резиденція митрополита. У ньому розміщувалася велика бібліотека. У радянські часи монастир повністю знищили й розграбували.
Старообрядці хрестяться двома перстами
На дверях собору висить табличка з правилами поведінки. Жінкам забороняється заходити без хустки, у міні-спідницях, штанах і шортах, у критичні дні, прикладатися до ікон з косметикою на обличчі. Чоловікам – у шортах і в сорочках з короткими рукавами.
У соборі бачимо витерті від давності ікони, підсвічники, зі стелі звисає ажурна лампа. Іконостас заступає дерев’яне риштування.
– Робимо ремонт своїми силами. Хоча собор вважається пам’яткою архітектури національного значення, кошти на відбудову не виділяються, — пояснює ігуменя старообрядницького жіночого монастиря матушка Таїсія, розмовляє російською. – Поставили риштування, щоб розписати стіни. Спеціалістів бракує, працює лише одна людина, тому розпис триває вже більше двох років. Коли храм будувався, його планували розписати за ескізами російського художника Васнєцова, але завадила Перша світова війна. Ескізи нібито зберігаються в музеї Санкт-Петербургу.
Читайте також: Список красивих місць: де в Тернополі можна відпочити – 2023
Богослужіння в храмі проводить отець Володимир із Чернівців. Матушка Таїсія розповідає, чим старовіри відрізняються від православних.
– Старообрядництво – це найдревніша гілка православ’я. Точніше, його коріння. Заслуга старообрядців у тому, що вони зберегли первісну віру. Бо коли Київська Русь прийняла християнство, усі люди хрестилися двома перстами, як ми, а не трьома.
Ми відправляємо богослужіння за старослов’янськими книгами. У нас воно триває довше, ніж у православних. Під час служби старовіри тримають руки схрещеними на грудях. У тих, хто молиться, є підручник (подушечка – авт.). Перед поклоном підручник стелиться на землю, опускаючись, людина торкається його долонями, після чого піднімається. Під час хрещення дитину тричі погружаємо у воду з головою, а не обливаємо. Обряд вінчання проводимо тільки з тими людьми, які приймають нашу віру і хрещення.
Ще одна особливість – старовіри співають не по нотах, а по “крюкам”. Це значки над словами тексту, які вказують напрям мелодії.
Ющенко і Горбачова обіцяли відновити храм
Матушка Таїсія розповідає дещо з історії старообрядництва, яка нагадує боротьбу за виживання. У 1656 році всіх, хто продовжував хреститися двома перстами, оголосили єретиками і почали переслідувати: знищувалися старовірські книги, храми, людей катували й спалювали.
А все тому, що вони виступили проти реформи московського патріарха Нікона, згідно з якою російську церкву мали уподібнити православним церквам грецького зразка. Це означало виправлення автентичних слов’янських текстів та зміни в проведенні обрядів. Багато старовірів, рятуючись від гонінь, виїхали за кордон. Повернулися на Буковину в 1780-х роках з дозволу австрійського уряду. Так Біла Криниця і стала центром старообрядництва.
– Австро-угорська влада ставилася до старовірів досить толерантно, бо вони були гарними господарями, не вживали горілки. Їх звільнили від податків, від військової служби, – каже ігуменія.
Матушка Таїсія приїхала в Білу Криницю 10 років тому, щоб піднімати монастир. Вона родом з Молдови. Прийняла старообрядництво в 21 рік. У той час вчилася на факультеті іноземних мов, вивчала іспанську.
Каже, застала собор у занедбаному стані. За кошти від пожертвувань вдалося відремонтувати дах, який протікав. Знайшовся меценат, який допоміг побудувати приміщення для монахинь, але наразі їх у селі не залишилося.
Влада храмом мало цікавиться. Хоча, розповідає, у Білу Криницю прилітав вертольотом Віктор Ющенко. Був вражений і обіцяв виділити мільйон гривень на ремонт. Але цього не сталося.
1980-х роках побувала в центрі старообрядництва Раїса Горбачова. Обіцяла, що храм відреставрують, а в селі прокладуть дороги. Плани не здійснилися. Кажуть, після її візиту з церков Білої Криниці до Санкт-Петербургу назавжди «виїхали» понад 100 раритетів.
Щоправда, за словами матушки, до старовірів повертаються деякі речі. У 1950-ті роки із собору зникла плащаниця. А три роки тому приїхав єпископ Української православної церкви (Московського патріархату) Мелетій і сказав, що в їхніх складах знайшли плащаницю і за написами зрозуміли, що вона старообрядницька. Склали акт передачі й повернули собору.
У селі Біла Криниця проживає 48 старовірів
Оксана Дядюшка зазначає, що до радянської влади в селі було близько двох тисяч жителів. У 2001 році, за офіційною статистикою, залишилося 178 мешканців. Зараз їх реально 48. Молодь виїхала, бо немає роботи. У Білій Криниці відсутні всі соціальні установи. Ні школи, ні пошти, ні медпункту, ні магазину. З 20 церков залишилося три.
Сама Оксана Дядюшка родом з Єнакієвого Донецької області, за освітою юрист. 10 років тому вийшла заміж за місцевого прикордонника. Перехрестилася і стала старовіркою. Їхня родина – наймолодша у селі. Мають двох дітей. У садочок і школу в сусіднє село малечу возить шкільний автобус.
Читайте також: Подорожуємо українським селом Пеньківка та насолоджуємося сільською природою – 2023
— За старообрядницькими традиціями жінки носять сарафани, а після заміжжя — кічку (спеціальну шапочку). Чоловіки не стрижуть бороди, жінки не обрізають волосся — усе має залишатися природнім, — розповідає вона. — Однак молодь цих традицій в одязі не завжди дотримується.
П’ять років тому Оксана Дядюшка стала директоркою музею старообрядництва, який побудували за грантові кошти. Приводить нас до двоповерхової будівлі зі зрубу. У музеї немає сигналізації, тому й цінні експонати тут зберігати не можуть. Альбом зі старими фотографіями, предмети побуту, традиційний одяг старообрядців, невелика колекція книг – ось і все. Є дві кімнати для митрополитів, які зупиняються тут, коли приїжджають.
І хоча вулиці Білої Криниці спорожніли, в селі немає жодного занедбаного будинку. Виїхавши в місто, діти доглядають за батьківськими садибами. Кажуть, тут дуже плодюча земля, і люди отримують гарні врожаї полуниці, слив, яблук, горіхів. Дарами природи почастували на прощання й журналістів.
Джерело: CvNews
Найголовніше в нашому Telegram - для тих, хто поспішає