“Село не люди” — перший роман сучасної української письменниці Люко Дашвар, виданий у 2007 році видавництвом Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». У ньому через низку лихоліть 13-літньої Катерини показується життя людей депресивного українського села.
Рецензія на книгу Люко Дашвар – “Село не люди”
Розповім про одну дивовижну річ, з якою зіткнулася кілька тижнів тому.
Читати я навчилася майже сама. Пам’ятаю, як годинами пихтіла над маленькими оповіданнями та віршиками, як скаженіла, коли переплутані літери складалися в слова якоїсь незрозумілої мови. Відтоді минуло чимало років і тепер мені нічого не вартує “проковтнути” пристойну книжку. За цей час я неабияк зіпсувала собі зір і, хоча ще зовсім молода, мушу носити ненависні окуляри. Але я ніколи не пошкодую про те, що витратила частинку свого здоров’я, читаючи цю книжку. Про що вона? Вона про дитину. Про дівчинку, яка майже дитина. Але книжка не дитяча, ба більше, я не дала б її навіть подивитися більшості моїх однолітків.
Читайте також: Добірка з Найкращих книг в історії світу
У селі всі все все про всіх знають. Нічого не приховати. Тим більше, палку пристрасть дівчинки-школярки до одруженого чоловіка, тата її однокласника. Він теж її кохає, але крім нього, її кохає ще й його син, який заради дівчини йде на дурний вчинок, послухавши поради друга. Дії хлопчиків призводять до трагічних наслідків. У всьому звинувачують Катю. Дівчинці доводиться їхати в місто до знайомого вченого, але краще б вона залишилася на поталу односельцям, адже біда не ходить сама.
Уже перші кілька сторінок – як тест. На витримку | Цитується з книги
“Глухої, як баба Кіліна, вересневої ночі, коли мамка від утоми просто засинала під папою, а він, чортівеня, усе не вгамовувався, тринадцятирічна донька їхня, Катерина, сиділа на колінах за хатою. Очі – якраз на рівні ремінця, яким затягував штани Роман”.
Гидко? Якщо так – біжіть, беріть, читайте. Але є в цій історії своя дивна краса, гармонія протиріч, свій лід і полум’я, парне і непарне… Іноді, щоб достукатися до людини, можна її і матом послати. Це той випадок, коли щоб не загубився сюжет, його наповнили дрібненькими потрясіннями для культурної (а більшість тих, хто читає, саме такими себе вважають) людини. І мені було несолодко. Але оскільки порадила це дуже важлива для мене людина, хотілося знати, в чому родзинки, чому так багато людей читають, хвалять.
Це – особлива книжка особливої письменниці.
Читайте також: 5 книг, від яких не можна відірватися
Вона розповідає все, як є або як може бути насправді без дешевих прикрас, прямо. Це як важкий рок після місяців дешевої попси – справжній катарсис. Як коли в поганій, здавалося б, людині відривається новий хороший бік і вона виявляється чудовим другом. Хоча до читання такої книжки треба бути готовим, запам’яталася ця книжка саме душевністю і якоюсь легкістю, наче не читала про чужі долі, а говорила відверто з друзями.
Відгуки
Книжку “Село не люди” вважаю найсильнішою і найглибшою її книжкою, прочитала майже всі, одна чи дві чекають просто слушного моменту.
Від самого початку вона шокує, потім змушує багато і посилено думати, аналізувати, дивитися на форму і на зміст тексту. Був момент, коли я плакала, читаючи її, до речі, востаннє саме читаючи книжку, я плакала скоріш за все ще за часів “Муму”.
Проблематика села справді правдива, таке або в такому стилі можна зустріти всюди. Книжка настільки вразила, що після мене її прочитало її чоловік 20, а я просто дивилася на реакцію людини після цього, і розуміла, який приблизно внутрішній світ і сприйняття в людини, часто реакцію на книжку я вже передбачаю. Це дуже цікавий досвід насправді.
Простота села, насправді проблема не тільки села, як такого, і навішування ярликів, думок і відторгнення “інакомислячих”, позбавлення від проблем шляхом не їхнього розв’язання, а позбавлення подразника, аморальність під прикриттям чесноти, невігластво, наївність, яка призводить до фатальних наслідків,-цим дуже часто “грішать” і ті, хто носить маску “сучасної усвідомленості”, і йому резонує те, що, по суті, його віддзеркалює, і негативні відгуки про книжку, вважаю, тому підтвердження.
Підсумок
Створила це диво письменниця з не дуже звичайним ім’ям – Люко Дашвар і нарекла його “Село не люди”. Ось так просто і не однозначно, нехай кожен вкладе свій сенс.
